Понад пів року на українській землі триває жорстока й безжальна війна, на якій щодня гинуть сотні наших співвітчизників.
Особливо важко сприйняти смерть зовсім молодих людей, які прагнули лише миру і волі своїй країні.
25-річний механізатор ТОВ «Білагро», житель с. Огирівка Микола Дробіт 23 січня 2022 року побрався з коханою дівчиною Марією і мріяв про щасливе сімейне життя. Проте тривало воно лише місяць: 25 лютого, одразу після повномасштабного вторгнення російських окупантів, чоловік, не роздумуючи, став на захист рідної країни.
21 серпня 2022 року старший стрілець 2-ї механізованої роти І-го механізованого батальйону Микола Дробіт у результаті ворожого обстрілу зі стрілецької зброї позицiй підрозділу поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області отримав поранення, несумісні з життям. Він віддав найдорожче за наш із вами мир і спокій…
Микола Дробіт народився 27 листопада 1996 року в с. Яблунівка на Івано-Франківщині. Коли хлопчику виповнилося 6 місяців, родина переїхала в Огирівку, яка й стала для майбутнього героя рідним селом. Тут, на очах сотень односельців, він зростав, пізнавав життя, мужнів…
Його перша вчителька Валентина Григорівна Верещака згадувала, як мама вперше привела Колю в підготовчу групу. Маленький худорлявий чорнявий хлопчик обома руками вчепився в мамину руку й не хотів її відпускати. «Спочатку сором’язливий, він довго звикав до шкільного життя,– згадувала вчителька. – Та потім освоївся, нерідко бешкетував. Скажу чесно: він не був найкращим учнем. Були проблеми з навчанням, поведінкою, але великих конфліктів не виникало: його щира посмішка все згладжувала. Зрештою, не всім же бути відмінниками. Головне – він виріс справжньою людиною, патріотом. Тоді ніхто не міг подумати, що через 20 років цьому хлопчику доведеться взяти в руки зброю і піти захищати свою країну…»
Коля закінчив 7 класів Огирівської школи, у 8 і 9 класах відвідував Подільську школу. Потім було навчання у Решетилівському професійному аграрному ліцеї, де юнак здобув спеціальність тракториста-машиніста.
Свою трудову діяльність Микола Дробіт розпочав на ПП «Білоцерківська агопромислова група».
11 листопада 2016 юнака призвали на строкову службу в ЗСУ. Служити йому довелося в м. Запоріжжя. 2017 року 6 місяців воював у зоні АТО. Був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Із червня 2017 по лютий 2022 рр. Микола Павлович Дробіт працював механізатором у ТОВ «Білагро».
«Благословенна праця хлібороба», – сказав поет. Справді, ця професія споконвіку була однією з найпочесніших і найбільш мирних. Та коли ворог напав на нашу країну, Микола Дробіт, не роздумуючи, узяв до рук зброю. А 21 серпня загинув.
У Миколи Павловича Дробіта залишилися молода дружина, батьки, два брати. Світла пам’ять про героя-земляка завжди житиме у наших серцях.
25 серпня Миколу Павловича Дробіта із почестями провели в останню путь.
Попрощатися із загиблим героєм-захисником зібралися близько півтисячі людей: рідні, друзі, однокласники, колеги по роботі у ТОВ «Білагро», військові, односельці й жителі інших населених пунктів громади – усі, кому болить серце за Україну і за це молоде життя, яке обірвала війна.
Люди утворили живий коридор, що розтягнувся від Огирівського клубу майже до батьківської хати навпроти сільського кладовища – а це понад кілометр.
На честь загиблого воїна сумно й журливо грав духовий оркестр із Хоролу, який запросили на похорони.
Після прощання та відспівування героя на рідному подвір’ї труну на руках понесли на кладовище. Тут відбувся траурний мітинг.
Відкриваючи його, Білоцерківський сільський голова Іван Васильович Лещенко сказав:
– Микола Павлович Дробіт прожив коротке, але достойне життя. Він одним із перших став на захист рідної країни, свого народу. І загинув, як герой. Таким він і залишиться в нашій пам’яті.
Очільник громади висловив щирі співчуття рідним і близьким воїна з приводу непоправної втрати.
Емоційно, зі сльозами на очах, на траурному мітингу згадували Миколу Павловича Дробіта заступниця сільського голови Надія Іванівна Доброскок та перша вчителька Валентина Григорівна Верещака.
– Він був молодим, енергійним, працьовитим, сповненим планами на майбутнє. Йому так хотілося жити, – зазначила Н. І. Доброскок. – Більше не потисне батько синові руку, не потішить син маму, не пожартує, не підтримає своїх братів… Більше ніколи не буде такої людина за тісним родинним столом. Але для батьків, для друзів воїн назавжди залишиться в їхніх серцях. Ти, Колю, йдеш у потойбічні світи з почестями.
В. Г. Верещака почала свій виступ поетичними рядками Тетяни Домашенко: «Війна не питає, кому що болить. Війна розлучає навік в одну мить». І додала:
– Ця мить чорною крилом накрила Огирівку і всю нашу громаду. Ця мить розлучила нас із нашим молодим односельцем.
Учителька зізналася: після страшної звістки в неї спонтанно народився вірш. Його вона присвятила своєму загиблому учневі. Там є такі рядки:
«Пройшов крізь пекло і страждання,
Тож недаремно ти прожив.
Тебе всі будуть пам’ятати,
Бо ти наш Бог, наш захисник.
Ти не злякавсь рашистів клятих,
Тебе забуть – великий гріх».
Останню данину полеглому віддав і представник військкомату майор Олег Іванович Сисенко, який теж виступив на мітингу. Він наголосив: Микола Дробіт загинув як справжній чоловік, захисник, герой.
Зінаїда МАТЯШОВА
Українська
English
Deutsch
Polski