Траурний кортеж із тілом Героя люди зустрічали на колінах
Знову непоправна втрата в нашій громаді: 1 травня 2023 року захищаючи селище Водяне Донецької області загинув уродженець с. Білоцерківка, житель с. Балаклія, приймальник сировини ПП «Білоцерківська агропромислова група» Володимир Григорович Лиходід.
24 лютого 2022 року, одразу ж після повномасштабного вторгнення росії в Україну, Володимир Григорович прибув до військкомату та попросився до лав ЗСУ. Чоловікові сказали почекати й мобілізували трохи згодом, 1 квітня 2022 року. Потім було коротке навчання упродовж місяця й рік тяжких та виснажливих боїв спочатку на Харківщині, а згодом на Донеччині. Володимир Григорович двічі отримував контузію, а також поранення, лікувався, проходив реабілітацію й знову повертався на фронт. Востаннє – 26 квітня 2023 року. А 1 травня наш земляк прийняв свій останній бій…
Порядний, чесний, справедливий
В. Г. Лиходід народився 28 березня 1967 року в с. Білоцерківка в простій селянській родині, де понад усе шанували працю, чесність та порядність. Батьки Ніна Микитівна та Григорій Лукич жили по совісті й виховали своїх синів Анатолія та Володимира справжніми людьми.
Голова ради директорів ПП «Білоцерківська агропромислова група» Віктор Володимирович Кордубан добре пам’ятає дитячі роки Володимира Лиходіда.
– Володя був старшим за мене на три роки, але це не стало на заваді нашій дружбі, – розповідає В. В. Кордубан. – Ми разом брали участь у загальношкільних заходах, вуличних іграх, спортивних змаганнях тощо, й він завжди вирізнявся чесністю та справедливістю. Ці риси проніс через усе життя. Величезним захопленням Володимира Лиходіда був футбол. У юні роки він був членом місцевої футбольної команди.
Після закінчення Білоцерківської школи 1985 року В. Г. Лиходід вступив на навчання до Миргородського ПТУ №44, де здобув фах «електрик-водій». Працював у Полтаві, Лубнах, служив у армії…
Навесні 1988 року влаштувався в радгосп «Заповіт Леніна» в с. Балаклія, де й зустрів свою долю – молоду вчительку місцевої школи Валентину.
– До 2005 року Володимир Григорович працював у радгоспі водієм КамАЗу, потім деякий час був кочегаром і двірником у місцевій школі. Коли він розраховувався, весь колектив дуже шкодував, – згадує заступниця Білоцерківського сільського голови, колишня директорка школи Любов Петрівна Луць. – Його всі дуже поважали, причому не лише односельці та колеги, а й робітники, які приїжджали в радгосп із Західної України на сезонні роботи. Завжди уважний, доброзичливий, порядний, безвідмовний, він притягував до себе людей.
Справжній господар, люблячий чоловік і батько
Володимир Григорович і Валентина Петрівна прожили у шлюбі 34 роки. Вони гідно виховали двох синів – Олександра й Андрія, з любов’ю прийняли в свою дружну родину невісток, діждалися онуків.
Обоє сповідували однакові цінності, тож не роздумуючи, замінили батьків двом дітям, які лишилися сиротами, поставили їх на ноги, дали дорогу в доросле життя.
– Володимир Григорович був гарним господарем, – згадує загиблого односельця депутатка Білоцерківської сільської ради Любов Андріївна Лобанова. – Не було такої роботи, яку б він не міг виконати, причому все робив на совість і з любов’ю. І синів своїх змалку цьому навчав. Хлопці виросли працьовитими, обоє заробляли на життя в Польщі. Ніколи не бачила, щоб Володимир Григорович і Валентина Петрівна байдикували – постійно в роботі. Тримали чимале господарство, дбайливо обробляли город, посалили й виростили чудовий молодий сад. Та, мабуть, найголовніша риса Володимира Григоровича – це те, що він відгукувався на чужу біду. Він постійно комусь підставляв плече.
Із щирою посмішкою на вустах
Із 2006 року В. Г. Лиходід працював приймальником сировини на ПП «Білоцерківська агропромислова група».
– Порядний, відповідальний, добросовісний працівник, спокійна і врівноважена людина, – характеризує колишнього працівника заступниця директора по заготівлі сировини Світлана Миколаївна Захаренко.
Повністю погоджується з нею й заступниця директора з виробництва Валентина Іванівна Сенчук. І додає:
– Володимир Григорович мав бронь, тож міг відмовитися від призову й лишитися вдома, однак він, навпаки, попросився на фронт. Говорив: «У мене діти, онуки, я мушу захистити їх від ворога». Коли він був уже на фронті, я час від часу телефонувала йому, й він розповідав про криваві виснажливі бої, про те, якою важкою ціною наші захисники стримують атаки ворога. Говорив: «Дівчата, ви не уявляєте, що тут відбувається. Обстріли не припиняються, навкруги – суцільна рілля із землі, каміння й людських тіл». Якось сказав: «Нас із 800 чоловік лишилося 200», а потім: «Нас із двохсот лишилося восьмеро». Я намагалася, як могла, підбадьорити його, казала: «Ви, Володимире Григоровичу, мабуть, народилися сорочці». Але останні наші розмови, коли він лікувавсь у госпіталі, а потім був на реабілітації та у відпустці вдома, мене дещо насторожили. Володимир Григорович говорив, що, мабуть, уже не повернеться звідти. Хоча загалом він був великим оптимістом, завжди посміхався. Таким – із простою щирою посмішкою на вустах – він мені й запам’ятається…
– У останній свій приїзд додому Володимир Григорович наче відчував, що більше не повернеться. Все полагодив, поремонтував, доглянув сад, посадив троянди, – свідчить Л. П. Луць. – Він вів себе, як справжній чоловік: піклувався про рідних і близьких, ніколи не нарікав на труднощі й негаразди.
Назавжди 56…
Поховали Володимира Григоровича Лиходіда 12 травня 2023 року на кладовищі в Балаклії. Попрощатися з мужнім героєм та провести його в останню путь зібралося понад півтисячі людей: рідні, друзі, односельці, керівництво й працівники ПП «БіАГР», військові, бойові побратими… Невимовний сум, море квітів і щирі непідробні сльози супроводжували останній земний шлях Володимира Григоровича Лиходіда.
Траурний кортеж із тілом героя рухався з Миргорода через Дзюбівщину та Красногорівку, й скрізь люди ставали навколішки та в скорботі схиляли голови, подумки дякуючи загиблому за те, що спинив безжального ворога, врятував рідну полтавську землю й нас із вами. Справді, це завдяки йому й таким, як він, ми живемо, працюємо та радіємо життю. .
Відкриваючи траурну церемонію на кладовищі, Білоцерківський сільський голова Іван Васильович Лещенко подякував батькам, які виховали справжнього патріота України, та висловив щирі співчуття рідним загиблого.
– Володимир Григорович Лиходід віддав своє життя за Україну, за її цілісність і незалежність, за честь і гідність свого народу, – сказав сільський голова. – Він був люблячим чоловіком, турботливим сином та батьком, надійним братом, другом, колегою по роботі й справжньою людиною. Ми завжди пам’ятатимемо про подвиг Володимира Григоровича, адже герої не вмирають, їх пам’ятають вічно.
Емоційним був виступ заступниці сільського голови Любові Петрівни Луць. Вона коротко розповіла про земний шлях В. Г. Лиходіда і з сумом заявила:
– Розривається материнське серце у болючій непоправній втраті сина, схилились у скорботі братові плечі, неможливо знайти слів, щоб розрадити вбиту горем дружину Валентину, з якою вони разом, пліч-о-пліч, гарно хазяйнували, виховували дітей, онуків.
Йому назавжди залишиться 56. Не дожив, не долюбив, не дорадів… Кожна смерть нашого захисника – це рубець на серці українського народу. Адже ця клята війна відбирає у нас найдорожче: дітей, чоловіків, батьків, рідних. Але народ, який на колінах зустрічає героя, ніколи не стане на коліна перед окупантом!
Побратим загиблого Олег (позивний «Фікс»), який приїхав на похорон із Києва, розповів, що торік у квітні він разом із Володимиром Григоровичем проходив навчання. Після цього фізично витривалих молодих чоловіків відібрали в розвідгрупу. Попросився й Володимир Григорович, але йому відмовили: вам, мовляв, уже за п’ятдесят, ви не в тій фізичній формі, не справитеся. І тоді наш земляк запропонував влаштувати йому своєрідний екзамен на стадіоні. Він першим пробіг чималу дистанцію, а потім краще за інших підтягнувся на турніку. Одне слово, колишній гравець футбольної команди, який ніколи не цурався фізичної роботи, переплюнув молодших воїнів і таки потрапив у розвідгрупу.
– Він був для нас, наче батько, – згадував бойовий побратим. – Коли хлопці поверталися з бойового завдання, то зазвичай падали, знесилені, відпочивати, а Володимир Григорович (позивний «Полтава») брався готувати їм їсти. Він піклувався про кожного з нас і намагався перебрати на себе найважче завдання. Ми ніколи не чули, щоб він скаржився чи нарікав на щось. Він зносив усі випробування, як справжній вольовий чоловік, як воїн, як захисник рідної землі.
Вічна пам’ять Володимирові Григоровичу Лиходіду. Україна обов’язково переможе й помститься за всіх загиблих!
Зінаїда МАТЯШОВА
Українська
English
Deutsch
Polski