Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків

«Чоловіки не плачуть», «чоловіки не скаржаться», «справжні чоловіки все стерплять», – такі твердження та настанови українські хлопчики чують ледь не з народження.
І в той же час, за результатами соцопитування «Місце і досвід насильства в соціалізації чоловіків», проведеного Amnesty International в Україні, 65% українських чоловіків у дитинстві були жертвами домашнього насильства.
Прикметно, що українські чоловіки вбачають найбільшу загрозу фізичного насильства саме з боку інших чоловіків (78%), переважно від незнайомих на вулиці, представників кримінальних груп та силових структур.
У школі насильство й булінг походили здебільше з боку однокласників або школярів чоловічої статі. Серед тих, хто чинили домашнє насильство щодо хлопців, респонденти найчастіше називали батька, вітчима, партнера матері (45% із тих, хто стикалися з насильством до 16 років) або матір, мачуху, партнерку батька (32%). Майже така сама ситуація з проявами домашнього насильства щодо чоловіків після 16 років: тут теж найчастіше як агресора вказували батька або вітчима.

Більшість українських чоловіків, незалежно від віку й середовища, схильні замовчувати випадки насильства. Одна з причин, чому чоловіки не налаштовані звертатися по допомогу, — те, що вони не завжди розпізнають ці ситуації як насильство. Так, лише 25% відзначили, що потерпали від домашнього насильства в дитинстві і юності. Однак про досвід, коли члени родини давали ляпаси чи били ременем, розповіли 65% опитаних.
Табу теми насильства в українському суспільстві також заважає постраждалим хлопцям і чоловікам звертатися по допомогу: часто вони вважають, що мають впоратися з проблемою самі. До того ж поширена думка, що про випадки насильства не потрібно говорити взагалі.